Історичні відомості с. Ребедайлівка

Село Ребедайлівка тягнеться долиною із заходу на схід і з півночі на південь. Розташоване на відстані 4 км.від райцентру на річці Лаврусисі. Займає вигідне географічне положення щодо транспортних зв’язків. Село оточене лісами: Барвінкове, Тростянка, Ребедайлове, Парафилове, Хівричеве.

Виникло село в середині 17 ст. в 1639 році. На його території відбувалося багато різних історичних подій в різні періоди.

Територія села розташована по обидва боки річки Лаврусихи на широті 49"-02 мин. Північної широти і східної довготи. Межує з райцентром м. Кам’янка, селами Михайлівкою, Грушківкою, Пляківкою, Флярківкою. Західна частина села примикає до траси Київ-Донецьк-Ізварине, яка сполучена кілометрованою асфальтованою дорогою з центром села. Саме село розміщене по ярах та балках, що утворилися внаслідок руйнації поверхні стоками вод і мають різні назви: Бичківка, Саранчене, Перегонівка, Новоселиця, Економіка, Яр (ці назви виникли від часу заселення). Основна територія села розташована на рівнині.

Площа села – 393,3 га., разом з полями – 1922,1 га. Село потопає в зелені садів. В південній частині села побудований ставок площею 7 гектарів. В минулому село належало поміщику Карлу Трипольському. Красу села описав в своїх спогадах місцевий поет Данило Кононенко.

СЕЛО МОЄ…

Село моє, садів зелених хвища, 
Стрічай мене, як сина, як свого 
Я поклонюся вербам, де ставище
Сліди мого дитинства зберегло.
Тут все моє,
До болю рідне й миле,
Розгін доріг, дівчат гучні пісні,
І мова поля тиха й зрозуміла
З дитинства юних світанкових днів.
Краї мої! – Оновленість велична
Що мозок мій любов’ю обійма
Без мене жити будете ви вічно,
Але без вас мені життя нема.

Територія села розміщена на Придніпровській височині. Найбільші підвищення досягають 213 м. над рівнем моря, має горбасто-хвилясту поверхню. Територія зазнала впливу зовнішніх і внутрішніх сил, наступу моря, текучих вод. На глибині 30-40 м. залягають тверді кристалічні породи, вкриті зверху осадовими відкладеннями. Під впливом зовнішніх сил (зміна клімату, рослинності) територія набрала сучасного вигляду.

В утворенні рельєфу велику роль відіграли текучі води, які утворили багато ярів та балок, особливо після знищення людиною лісів, розорення схилів. Все це привело до того, що річка Лаврусиха весь час підмулювалась, підґрунтові води піднімалися ближче до поверхні, і як наслідок заболочення. Русло річки розливається і затоплює значну частину річкової долини і дорогу. Через господарську діяльність людини річка не має постійного русла, в суху пору року пересихає. Значною перешкодою для розвитку господарства є яри, в утворенні яких винні люди і техніка, якої є в достатній кількості. З метою збереження ерозії ґрунтів доцільно схили засадити деревами та багаторічними травами, прочистити русло річки, вирівняти дороги і утримувати їх в належному стані.

Корисні копалини, які поширені на території села, переважно осадового походження: піски, глина, серед яких є біла глина (каолін), яку можна використовувати в фарфоро-фаянсовій промисловості. Запаси її невеликі. Будівельний камінь, який виходить на поверхню в долині річки. Є глина для гончарної справи. Граніт, як будівельний матеріал, використовували для будівництва тваринницьких приміщень, в даний час не добувають.

Клімат нашої місцевості помірно-континентальний. Переважають західні і північно-західні вітри протягом весни, літа і осені. Середня січнева температура повітря – -5, -6ºС, середня липнева - +20, +23ºС. Середня кількість опадів становить – 500 мм. на рік. Протягом року опади випадають не рівномірно, часто влітку бувають зливи, посухи.

На більшій території нашого села ґрунти середньо-гумусні чорноземи. Територія розташована на межі переходу зони лісостепу в степ. В лісах, які розташовані по ярах і балках, ґрунти сірі лісові. Рослинний світ представлений рослинами лісу і степу. Колись в минулому був ковилотопчаковий степ - в даний час розораний, на якому вирощують різні сільськогосподарські рослини. Більшість ярів та схилів розорані і на них посаджені ліси. В лісах нашої місцевості переважають листяні породи: дуб, граб, липа, клен та кущі: ліщина, терен, глід, бересклет. Під кущами ростуть різноманітні трави. Старих дерев збереглося дуже мало в зв’язку з тим, що декілька разів проводилась вирізка.

Підсаджено багато молодих дерев, серед них хвойних порід. Трав’янистий покрив складається з багатотрав’я, в складі якого поширені лікарська медунка, фіалка, лучний чай. Навесні вся лісова площа вкрита густим різнобарвним килимом пролісків. Тваринний світ представлений тваринами лісу і степу. В лісах водяться: козулі, зайці, лисиці, куниці, кроти, їжаки і дикі кабани та різноманітні птахи. В степах поширені гризуни – польові миші, ховрашки, тушканчики та різні птахи. В ставку водяться риби: короп, карась, товстолобик. Влітку прилітають водоплавні птахи. Кількість птахів та тварин в останній час значно зменшилася через надмірне застосування в сільському господарстві хімікатів.

Ребедайлівка – село, центр сільської Ради народних депутатів, розташоване на річці Лаврусиха – притока Тясмина, за 4 км. На північ від районного центру м. Кам’янка, засноване в 1639 році.

Назва села походить від слів «риби дай». Через село проходила чумацька дорога, попід ставком була землянка, в якій жив сторож. Коли проїжджали чумаки, то завжди просили сторожа – «риби дай», а потім і дали йому прізвисько Рибидайло. Пізніше й село почало називатись Ребедайлівкою. Нащадки Ребедайлів виїхали в с. Жаботин, де проживають понині.

В минулому Ребедайлівка була резиденцією поміщика Карла Трипольського, якому належало і с. Ревівка. В них налічувалось 5600 десятин землі. Жителів обох сіл було 828, в тому числі 20 римських католиків, які належали поміщицькому двору. До с. Ребедайлівка входило 3 хутори і хутір Онуфріївського монастиря, в якому було один двір і 3 жителі, з них один чоловік і дві жінки. Хутору належало 93 десятини землі. Головне заняття жителів – землеробство, яке велося по трьохпільній системі і знаходилося в оренді у селян с. Пруси Черкаського повіту А.К. Кодоли та М.Ф. Луценка. Нині ця місцевість називається хутір Чернече.

Другий хутір Ребедайлівський (власницький) в ньому дворів 2, жителів 7 чол.: із них чоловіків - 4, жінок – 3. Головне заняття – землеробство. Хутору належало 240 десятин землі, яка належала Наталії і Марії Парамоновим-Волик і була в оренді І.А. Ленкевіча.

Третій хутір Лаврусиха, розташований в долині р. Лаврусиха, через який проходила чумацька дорога, мав 91 дес. землі. В 1808 році в селі було 81 двір і 506 жителів. Ребедайлівка з навколишніми селами належала Льву Давидову і продана ним Цьхоцькому. Від Цьхоцького куплена бувшим головою громадського суду Трипольським: батьком нинішнього поміщика Карла Трипольського. В 1808 році в селі побудований винокурний завод. В 1796 році збудована церква «Богородичная», дерев’яна 7-го класу. Церкві належало 130 дес. землі. При церкві була церковно-приходська школа, в якій було 6 учнів і один наставник. Школа відкрита 1 травня 1813 року.

В селі було 20 вітряних млинів і одна кузня. Землі було 1943 десятини, з яких поміщику належало 1279 дес., церкві – 139 дес., а селянам – 534 десятини. Становище селян було тяжким і тому вони часто виступали проти гнобителів. В березні 1848 року селяни рішуче відмовилися виконувати панщину за нормами інвентарних правил.

Певний інтерес становлять події в с. Ребедайлівка Чигиринського повіту, які сталися в березні 1848 року. За свідченням Київського губернатора І. Фундуклея селяни не погоджувалися приймати інвентарні названі книжки, чинили опір, залучали своїх односльчан до невиконання обов’язків челяді, ухилялися від роботи в поміщицькому маєтку за встановленими інвентарними нормами, виявляли неповагу до службовців економії. Одержавши про це повідомлення від місцевого поміщика Трипольського, губернатор поспішив направити в село поліцейський загін на чолі з повітовим справником та чиновником для особливих доручень.

Прибувши на місце подій, вони вирішили ознайомити жителів села з інвентарними правилами, вважаючи, що цей захід приведе до усунення непорозумінь. Але селяни відмовилися слухати читців. Повітовий справник наказав заарештувати кількох ватажків, проте більше 300 селян кинулося на їх захист і не дозволили затримати товаришів. Зазнавши поразки, справник визвав цілий ескадрон уланів. Та їх поява не злякала селян. Вони продовжували твердо стояти на своєму, заявляючи: «Не здалися поліції, не підкоримося й солдатам». Коли ж улани кинулися виловлювати найактивніших «призвідників», ребедайлівчани сміливо вступили в сутичку. Однак сили були нерівні, і селяни змушені були відступити. Було заарештовано і ув’язнено 5 та посічено розгами 45 чоловік. Щодо 5 заарештованих ватажків селянського виступу Микола І повелів: «Судити військовим судом і прогнавши крізь стрій на місці злочину, відправити до Києва в арештантські роти».

Так жорстоко розправився цар над неозброєними селянами, які прагнули жаданої волі. (Література – «Посилення класової боротьби в українському селі в 1848 році»).

Однією із форм боротьби селян на Україні проти поміщицької власності, були масові потрави посівів і сінокосів. Навіть форма боротьби селян не була новою у 80-х і наступних роках 19 ст., оскільки селяни це робили і раніше. Починаючи з 80-х років ця форма селянської боротьби носила не лише масовий, а й дуже напірний характер. В травні-червні 1883 року селяни сіл Красносілки, Бовтишки, Вербівки, Косари, Грушківки і Ребедайлівки Чигиринського повіту робили масові потрави випасів і сінокосів графа Бобринського. Особливо наполегливими в цьому були селяни Ребедайлівки, які дуже часто вступали в бійку зі сторожами і охороною графа Бобринського. Внаслідок бійки, яка була в ніч з 14 на 15 травня, був смертельно поранений ударом кирки по голові селянин Гаманенко.

Ця подія відбулася так: селяни Ребедайлівки пасли скот в лісі графа Бобринського. Сторожі Секоржинський і Приходько запропонували вигнати скот із лісу. Селяни Діброва, Трубка і Гаманенко ударили палкою по голові спочатку Приходька, а потім Секоржинського. Той, захищаючись, ударив киркою по голові Гаманенка, який після цього помер. 15 травня селяни Ребедайлівки від імені станового пристава викликали в село двох охоронників Бобринського, які приймали участь в нічній бійці і нанесли їм тяжкі побої, «Так, что на выздоровление одного из сторожей,- как сообщил Киевский губернатор,- нет надежд».

Коли, приїхавши в Ребедайлівку, становий пристав викликав у волость винуватців подій 15 травня, то замість кількох викликаних осіб, зібралася велика юрба селян. Тут же виступив селянин Потап Сачок і закликав селян розправитися з приставом.

«Мы теперь будем делать так, - заявил П. Сачок, - как это делали Гонта и Железняк». Пристава врятувало те, що він встиг вскочити в свою повозу і втекти. Після таких «проводів» із свого села станового пристава, Ребедайлівські селяни відверто заявили, що поміщицька земля повинна належати їмі погнали свою худобу пасти на хлібних посівах графа Бобринського. При цьому «так буйствовали, что все служащие при экономии уехали оттуда со страха».

За нанесені побої сторожам селяни К. Романча, М. Солодир, Яків і Мойсей Бойки, Тимофій Кульбачний, Каленик Руденко, Герасим і Кіндрат Швеці, Трохим Осадчий, Матвій Смакограй, Потап Сачок і Прокіп Романча по приговору Київського окружного суду від 28 лютого 1884 року за нанесення побоїв міщанину Ф. Сокоржинському (тяжких побоїв, перелом 3-х ребер в правій половині грудної клітини, перелом ліктевої кістки і правого передпліччя, а також ран в голову) засуджені на позбавлення всіх особливих прав і переваг до заточення у виправне арештантське відділення кожного на 8 місяців по ст. 48. Вирок вступив в силу 25 травня 1884 р. події в Ребедайлівці набули бурхливого характеру. Під їх впливом пішли в рух і селяни інших сіл Чигиринського повіту. Так, Київський губернатор повідомив, що «худшие» члени сільської общини, тобто селянська біднота, багато разів порушувала права особистої власності не лише «дворян-землевладельцев», а й місцевих куркулів.

До Ребедайлівки були направлені війська – рота піхоти та півсотні козаків, які примуси селян припинити потрави графських угідь. При цьому 9 чоловік були заточені у в’язницю. Масові потрави графських посівів мали місце і в 1900 році. На вимоги забрати худобу з сінокосів селяни спокійно відповідали, що вони не для того пригнали свою худобу, щоб її забрали, а для того, щоб напасти на економічних сінокосах. Становище селян було тяжким, мала зарплата, непосильні роботи примусили їх тікати в Бесарабську та Херсонську губернії. Так з квітня 1834 року по березень 1835 року переселилося 150 осіб, серед них Г.Н. Швець, Андрій Таран, Яків Таран, Светогорій Діденко, Гаврило Солодир та інші. Після цього поміщик Трипольський вимагав їх повернення. Олександр Рекун, Іван Овчаренко вели агітацію за підвищення зарплати інвентарних правил. 30 осіб були наказані поміщицьким миром і відправлені по домівках. Рекуна, Овчаренка і Ткаченка Гната на підставі 14 статті сводів закону, ст. 342 виселить з сім’ями, а двох – Бичка і Швеця віддати в рекрути. Їх взяли на дзвінниці коли били на сполох. Біля церкви зібралося більше 300 осіб. Після цього 5 осіб було відправлено в тюрму.

За наказом губернатора вирішили їх судити, прогнати через стрій і відправити в Київ до арештантської роти. Арештовані по інвентарних правилах і посаджені в тюрму в Чигирині Рекун, Ткаченко, Овчаренко, Бордюг, Кравченко і Шевченко. Організатори бунту Рекун і Ткаченко чинили опір поміщицькій команді. Овчаренко не признався в підбурюванні. Олександра Рекуна прогнали через стрій в 500 осіб три рази, а Ткаченка два рази і відправили в Київ в арештантську роту: Рекуна на 4 роки, а Ткаченка на 3 роки. Максима Шевченка, Степана Бичка, Григорія Швеця і Федора Кучеренка заточили в тюрму на 3 місяці.

Масові потрави поміщицьких посівів мали місце і в 1900 році. 25 червня більше 15 селян пасли скот на поміщицьких угіддях. Прикажчик Фризовський взяв з собою місцевого поліцейського сотника Степана Бичка і 8 робітників та відправився на сінокіс. На сінокосі нікого не виявилося оскільки селяни перейшли на зруб Андріївського лісу. Бажаючи отримати прізвища селян, Фризовський хотів під’їхати до них, але вони почали кидати в нього палками, а прибігшому сотнику Бичку, нанесли побої. Було встановлено, що 25 червня пасли скот (30 штук) на поміщицьких сінокосах селяни Павло Назаренко і інші в числі 12 чоловік, які на вимогу польового сторожа Дубини вигнати скот відповіли, що не для того пригнали, щоб вигнати, а для того щоб нагодувати на економних сінокосах, який після косіння став толокою.

Про це передано приставом 2 стану 27 червня 1900 року за № 2803 мировому судді з дільниці Чигиринського мирового округу для притягнення винних. Про це повідомлено канцелярію генерал-губернатора. Селяни були покарані трьохмісячним арештом. Бобринський був змушений відмовитись від судового переслідування ребедайлівських селян, щоб не розлютувати їх ще більше.

В 1917-1918 рр. 75 жителів села брали активну участь в боротьбі за Радянську владу. В жовтні 1917 року під впливом революційного руху в країні, селяни Ребедайлівки збирають з графських полів урожай цукрових буряків. Вони діяли настільки рішуче, що міліція Тимчасового Уряду виявилась безсильною. Через деякий час комісар у своєму розпорядженні писав: «Крестьяне Ребедайловки самоуправно увозят с полей свеклу Грушевского завода, избили сторожа… милиция бессильна. Прошу принять меры по прикращению  самоуправства». На захист інтересів графа виступив губернський комісар, який вимагав від Чигиринського повітового комісара прийняти міри, щоб покінчити з сваволею, не зупиняючись перед застосуванням військової сили і притягнення до відповідальності. Але намагання контрреволюції були марними… в листопаді 1917 року керуючий маєтком графа телеграфував губернському комісарові центральної Ради, що в Ребедайлівській економії селяни систематично крадуть з полів цукрові буряки, реманент, худобу. А через тиждень, 18 листопада, сам граф телеграфував у Київ:

«Крестьяне Ребедайловки, Каменской волости, Чигиринского уезда, не желая производить опись экономии, вчера вечером арестовали служащих, порвали телефон, в течении ночи расхитили около 2000 пудов зерна, собираются расхитить скот, разделить экономическую землю, заявляя нежелание признать распоряжение Центральной Рады и уездных комитетов. Опасаюсь грабежей других экономий… местные власти бессильны. Прошу принять решительные меры. Граф Бобринский».

В січні 1918 року в селі встановилася Радянська влада. Понад 75жителів села приймали участь в період революції.

Активними діячами в період встановлення Радянської влади були:

• Матвієнко Євстигній Петрович, член КПРС з 1920 року;
• Бичок Йосип Петрович, член КПРС з 1919 року, який довгий час і був головою сільської Ради;
• Скляренко Сивір’ян Семенович в 1920 році був організатором відділу соціального забезпечення, потім заступником повітового ревкому.

Активну роботу на селі в 1917-1920 рр. вів учитель Сорокін. В 1924 році бідняки створили артіль «Прогрес». 6 квітня 1925 року було створено меліоративне товариство селянської допомоги по будівництву ставка, уповноваженими для підпису статуту були: Діброва Ілько, Бордюг Сидір, Улан Лука, Йорженко Степан. Головою зборів був Бичок Йосип П. в 1926 р. було створено садове товариство «Новий садок», до складу якого входило 9 осіб. Голою сад гуртка був Гвоздик Макар Садівонович. Товариство проіснувало до 1 червня 1928 року. Членами гуртка було посаджено багато різних фруктових дерев, які подекуди збереглися до цих пір. Керував посадкою і вирощував саджанці Солодаренко Іван Федорович.

В січні 1930 року було створено товариство спільного обробітку землі «Нове життя» де було обрано 7 фундаторів: Данилюка Прокопа, Хоменка Івана, Швеця Сергія І., Коломійця Генварія Семеновича, Осадчого Лазаря М., Солодаренка Порфирія Ф., Трусенко Мирона, яким зборами доручено зареєструвати Статут товариства. В список товариства було занесено 67 осіб. Після затвердження Статуту фундатори обрали першим головою товариства Солодаренка П.Ф. Товариство (колгосп) «Нове життя» в 1935 році стало колгоспом імені Кірова.

В період 1932-1933 рр. майже половина жителів села померли від голоду. Померлих звозили на підводах і скидали в яму, яка довго не закривалася землею поки не була заповнена до верху. Заможних селян в період колективізації розкуркулювали, хоч в дійсності жодного куркуля в селі не було. 

На передодні Великої Вітчизняної війни колгосп досяг певних успіхів у вирощенні сільськогосподарських культур та тваринництві, підвищився життєвий рівень колгоспників. В період 1937-1938 рр. кілька жителів нашого села були репресовані. Після Вітчизняної війни всі були реабілітовані. Мирну працю колгоспників нашого села в серпні 1941 року перервали фашистські загарбники, які ввірвалися в село. Багатьом односельчанам довелося іти в ряди Радянської Армії захищати свою Батьківщину, а ті, що залишились, чинили запеклий опір німецьким загарбникам та їх прислугам. Вони псували майно, затримували відправку зерна німецькій армії, розповсюджували повідомлення радіо інформбюро.

Тимчасова окупація тривала 2 роки і 5 місяців. Тяжкі роки життя були під час окупації для наших людей. Німці почали забирати молодь в Німеччину, карати тих, хто не підкорявся новому порядку. Особливо розгорнулися події в селі з часу утворення партизанських загонів на території нашого району. Німці з допомогою поліцаїв знищували тих, які їм були підозрілими… так вони знищили жителів села: Кульбачного Євмена М., Миколенка С.М., Віденка Івана П., Замогильного Григорія Е., Матвієнка Євстигнія П., Бойко Ялисавету і Бичка Савелія П. Тяжке горе було і тим, які були вигнані в Німеччину. Непосильні каторжні роботи, концентраційні табори. Деякі не витримували і закінчували життя самогубством. Серед таких не повернулися на Батьківщину: Гвоздик Марія П., Левіцька Явдоха, Барашкін Микола та інші.

Та ось настав довгожданий день визволення. В ніч з 9 на 10 січня 1944 року село було звільнене військами Другого Українського фронту, 8-го мехкорпусу гвардійської танкової Армії. Командував дивізією Зуслаєв. Після звільнення села чоловіки пішли на фронт, а жінки відбудовували колгоспне господарство. На фронтах Великої Вітчизняної війни приймали участь 176 жителів, з них загинуло і не повернулося в рідне село 82 особи, в тому числі загинуло в селі 9 осіб. Імена загиблих занесені на обеліск Слави, що розміщений в центрі села. Довгий час довелося відбудовувати господарство села зруйноване гітлерівцями. Жителі села зробили цінний вклад в цю важливу справу. Вони не лише залікували рани, нанесені війною, а й пішли далеко вперед, долаючи на шляху усі перешкоди.

За післявоєнні роки майже всі жителі села перебудували свої будинки. Збудовані будинок культури, ФАП.

Наша школа має досить цікавий життєвий шлях. 1 травня 1813 року в селі Ребедайлівка відкрилась церковно-приходська школа, в якій було 6 учнів та 1 наставник. 

У 30-х роках в центрі села було збудоване нове приміщення. В ньому навчалися учні старших класів. У листопаді 1959 року школа отримала статус восьмирічної. 16 листопада 1975 введено в експлуатацію нове приміщення на 320 учнів. Нині в школі навчається 72 учні.

У 1991 році школа реорганізована у середню. Навчально-виховний процес в закладі забезпечують 18 педагогів, з яких 7 – вихованці школи.

Село повністю електрифіковане та радіофіковане. В більшості жителів села засвітилися екрани телевізорів, встановлені холодильники, газові плити. Жителі села в своєму користуванні мають понад 60 автомашин, багато мотоциклів, велосипедів. Село одержує понад 1534 екземпляра газет та журналів. Ребедайлівка входить до складу радгоспу «Жовтень», як третє відділення. Має 2500 га землі, 30 тракторів, 6 зернових комбайнів, 2 бурячних, 2 кукурузних та багато іншої техніки… в 1988 році радгосп одержав по 47 центнерів зернових. Особливо порадувала кукурудза на зерно. Її врожайність склала 75,9  центнера з гектара. Вагомих здобутків домоглися тваринники: вони значно перевиконали плани по продажу державі молока і м’яса. Зросли порівняно з минулим роком чистий прибуток і рентабельність.

По даним архіву в 1932-1933 роках дітей 1924 р.н. було 44 які входили до першої групи. В 1933-1934 роках п’ята група мала 35 учнів, друга група 37 учнів. На кінець 1932-1933 року було груп - 4, учнів – 145. В 1933-1934 р. було груп – 5, учнів – 154. В 1937 році був випуск учнів 7 класу. Директором школи тоді був Модліцький Юхим Іванович. До радянської влади в селі не було жодної особи з вищою та спеціальною освітою. Серед інтелігенції багато вчителів, агрономів, лікарів, доктор с/г наук Таран І.В., кандидати наук, аспіранти. Кожен третій житель села навчається. Серед випускників нашої школи є письменник Кононенко Данило Андрійович.

З 1857 по1900 роки на території нашого села проживало багато жителів з Франції, Австрії, Швейцарії, Німеччини та інших держав, які жили при дворі Карла Трипольського.

Кам’янський район утворений в березні 1923 року. Площа – 8 тис. кв. км. з населенням – 47,7 тис. чол., з них сільського – 33,2 тис. Густота населення 65,4 чол. на 1 кв. км.

Неподалік від села відкрито кургани скіфської пори 7-3 ст. до нашої ери.

В період Великої Вітчизняної війни 178 жителів села приймали активну участь на фронтах війни. З них загинуло на полі битви і не повернулося в рідне село 82 воїни. 78 учасників війни нагороджені орденами і медалями Союзу РСР. Серед загиблих воїнів більшість молодь 1920-1921 р.н., яких війна застала з перших днів служби в Червоній Армії. Більша кількість жителів села призвані на захист Батьківщини після звільнення села.

Сьогодення

У 2004 році в село прийшов природний газ.

На даний час на території  сільської ради проживає – 1016 особи. З них:

• жінок – 574,
• чоловіків – 442,
• осіб у  працездатному віці – 409,
• пенсіонерів – 607,
• дітей віком до 18 років – 298, в т. ч. дошкільного віку – 59.

На території сільської ради проживають:

• інваліди ВВВ                                                                                               - немає
• учасників бойових дій  ВВВ та прирівняних до учасників бойових дій     - 17 осіб
• афганців                                                                                                     - 7  осіб
• чорнобильців 2 категорії                                                                           - 13 осіб
• одиноко проживаючих громадян                                                               - 48 осіб
• учасників АТО                                                                                             - 13 осіб

 У 2015 році народилося - 6 дітей, померло - 11 особи, одружилися - 3 пари.

Всього на території сільської ради 489 домогосподарств, з них 363 домогосподарств, в яких проживають постійно.

Показники поголів’я, яке утримується  жителями села: ВРХ- 128 голів, з них:

• корів - 81 голів,
• свиней - 94 голів,
• кіз - 20 голови,  
• кролів - 168 голів,
• птиці - 1400 голів,
• бджолосімей – 35.

Наявність у  населення: автомобілів легкових – 90, вантажних – 17, тракторів – 12, комбайнів – 2.

Наявність природного газу у 290 дворах. Газобалонних установок 51 шт. Всього радіоточок та телефонів – 81.  

Підключено швидкісний кабельний Інтернет.

Наявність торгівельних закладів на території сільської ради – 4, з них: продуктових – 3, господарчих – 1.

Наявність філії поштових відділень зв`язку – 1, ФАП – 1.